Страсти вокруг Киевского медиахолдинга, ТРК «Київ», «Радіо Київ», газет «Хрещатик» «Українська столиця» и «Вечірній Київ» сейчас становятся топ-новостью, которая как снежный ком обрастает слухами и домыслами. Автор этих строк является действующим лицом процессов, происходящих внутри медиахолдинга, и долгое время никак на это не реагировал. Но с сегодняшнего дня нам объявили информационную войну. Глава постоянной комиссии Киевсовета по вопросам культуры и информационной политики Александр Прогнимак начал компанию по очернению чести и достоинства людей, о профессионализме которых он понятия не имеет, используя для этого методы прямого давления на редакционную политику изданий, что, кроме всего прочего, уголовно наказуемо.

 

Моя цель — не рассказать, сколь черны и корыстны устремления господина Прогнимака, а просто поведать правду, которая из этических соображений не обнародовалась.

 

Сначала по поводу своей редакторской позиции, о которой меня ни разу не спросил господин депутат Киевсовета. Когда я пришел в газету «Хрещатик», она не имела четкой концепции и отлаженной технологичной цепочки выпуска. В большинстве своем журналисты руководствовались принципами стервозной агрессивной журналистики, которая так нынче популярна во многих украинских изданиях. Нельзя сказать, что это была ошибка или упущение моих предшественников. Желтые стервозные издания уже пробили себе место на рынке и неплохо там существуют. Но ниша занята — и надо искать новую.

 

Тогда и началось выстраивание респектабельной аналитической газеты, площадки для споров «по гамбургскому счету» для киевлян, интеллектуального флагмана медиахолдинга.

 

Сказать, что меня в этом поддержали как сверху, так и снизу – значит соврать. Сверху пошли опасения, что газета не будет прибыльной, снизу тормозила простая лень, нежелание думать, анализировать и сдерживать себя в позитивном ключе. Ведь написать гадость проще простого (читайте надписи на заборах), а вот что-нибудь достойное, да так, чтобы это еще и покупали – большое искусство. Разворот газеты практически на 180 градусов, да еще и в сложный для рынка дрейф в аналитическом направлении не мог быт одномоментным. Кадровый голод, низкие муниципальные зарплаты, отсутствие четкой производственной дисциплины — вот сотая часть моих ежедневных проблем.  При этом я не шел, подобно другим топ-менеджерам, по головам людей – никто за время моей работы из редакции не был уволен. Попытки набрать послушных воле нового начальника людей не было принципиально – аналитик должен слушаться своего разума и совести, а не руководства. Я гну свою линию как редактор, и пускай журналист гнет свою. Это не проблема. Проблема в том, чтобы эта линия вообще была и это была именно его линия, а не кого-нибудь еще.

 

Именно в этом и заключалась причина сбоев в работе газеты. Журналисты оказывались просто пешками в чужих руках, они совершенно не анализировали информацию, не работали с ней. Просто выполняли роль забора, на котором пишут плохое слово. Более того, сегодня некоторые издатели газет именно так и понимают печатные СМИ. То есть это не частный случай, а система.

 

Теперь по поводу собственно Александра Прогнимака. Когда я вступил в должность и.о. главного редактора, редакция предложила сделать ряд статей о депутатах Киевсовета. Так и вышла статья про господина Прогнимака — задорная, залихватская, нахальная, пышущая молодостью ее автора Михаила Шкурина.   

 

Но оказалось, что, если мы пишем о первых лицах государства — президенте Викторе Ющенко, премьере Викторе Януковиче, политических лидерах и должностных лицах не стопроцентно позитивные, ироничные  вещи —  это можно, а вот если о депутатах Киевсовета, то нельзя.  Это тем более странно, поскольку господин Прогнимак как раз и должен обеспечивать свободу слова в коммунальных СМИ, согласно своей должности. Но господин депутат поступил, как поступают в уездных городках местные содержатели рынков. В украинской провинции сколько хочешь можно писать о ведущих политиках, но не дай Бог зацепить местного бандита или начальника. Итак, Прогнимак не стал мелочиться звонком или походом в редакцию, а заявился сразу к мэру Киева Леониду Черновецкому. Леонид Михайлович вызвал меня и попросил сделать позитивное интервью. Огульно воевать с первым же депутатом Киевсовета в мои планы не входило, и я согласился. Инцидент, казалось бы,  исчерпан. Но! В приемной Александр Прогнимак заявил: «Ты его не слушай (мера. — Прим. авт.), ты слушай меня! Не интервью, а опровержение, и напишу его я сам».

 

Через некоторое время я получил по электронной почте это опровержение и предлагаю его читателям без каких-либо вставок и искажений:

 

 

К этой подробной инструкции была прикреплена фотография Александра Прогнимака. Я, разумеется, ничего не напечатал, поскольку редакция не обязана отвечать на столь туманные и унизительные послания. Может всей редакции еще и на колени стать перед господином Прогнимаком и выпрашивать у него прощения? Если есть неправдивая информация, пускай напишет, какая именно и в чем она заключается. Тем более, что материал назывался иначе (название господин Прогнимак сократил).

 

Далее последовал вызов на комиссию Киевсовета. Там меня объявили виновным в том, что я с августа не сдал бюджет газеты. Аргумент, что я работаю с конца октября, подействовал на большинство депутатов, и кое-кто даже покинул собрание. Более того, я честно сообщил, что бюджет и концепцию делаю, но не успел с этим управиться за выходные. Все это происходило перед телекамерой. На видео легко увидеть, как господин Прогнимак постоянно оскорбляет меня, а я пытаюсь найти конструктивный подход к решению проблем. Кстати, я предъявил ему его требования. Он сначала заявил, что это его помощники, а потом сказал, что это я сам напечатал. Все это зафиксировано на телекамеру и диктофон. А теперь этот человек выставляет мне оценку в профпригодности?

 

Да он хуже господина Калашникова, который просто побил и кассету отобрал. Господин Прогнимак похлеще – он хочет разрушить коммунальные СМИ, которые смогут без оглядки писать о местных депутатах, он хочет поставить на колени редакцию, он хочет сломать редакционную политику, о которой даже не удосужился спросить.

 

Не выйдет! Я человек мягкий, но не отдам хаму газету. Пытаясь запугать меня, господин Прогнимак сказал: «У тебя один кабинет, а у меня четыре!». Ответ был: «А я не с кабинетами, а с людьми работаю». Я в ответе за людей, которые работают в газете. И мне неинтересно, к какому следующему начальнику в кабинет побежит Александр Прогнимак. Киев не должен быть провинцией, где нельзя говорить о местных чиновниках и депутатах — и точка!

 

Сьогодні на прохання депутатів Київради бути відвертішими «Хрещатик» розпочинає розповіді про всіх без винятку 120 місцевих обранців. Кожний, незважаючи на фракцію та посаду, одержить свій інформаційний портрет. Таким чином видання відкриє читачам, кого вони врешті-решт обрали. Першим у списку «Хрещатика» став керівник постійної комісії з питань культури та інформаційної політики Олександр Прогнімак.

Конкретний хлопець з досвідом

Депутат Київської міської ради від фракції Партії регіонів Олександр Прогнімак готувався зовсім не до депутатства в Київраді. Він впевнено крокував військовими сходинками, закінчивши спочатку Київське суворовське училище (1973—1975), а потім Донецьке вище училище інженерних військ та військ зв’язку (1975—1979). Потрапивши на афганську війну досить молодою людиною (1980—1981), пан Прогнімак тільки укріпився у своєму виборі. Але “життя театр, і люди в ньому актори” — прийшла Перебудова, і Олександр Прогнімак, як більшість “афганців”, кинувся створювати власний бізнес — почавши бізнес з нерухомістю, незабаром створив “Асоціацію Форум”. Олександр Прогнімак не приховує, що спочатку спекулював: “Створення Асоціації починалося на початку 90-х років, коли все кипіло, а законодавча база була сирою, наприклад, податкової служби тоді взагалі ще не існувало. У 1993 році ми почали із звичайної, як тоді виражалися, спекуляції нерухомістю”. Через деякий час, вдало вступивши в контакт “з людьми в погонах”, компанія пана Прогнімака почала реалізовувати конфісковану нерухомість. “Якщо людина серйозно займається нерухомістю, у неї завжди є робота. Крім того, торгівля нерухомістю має деякі переваги. Її не можна буквально вкрасти, якщо клієнти грамотні в цьому питанні, їх важко обдурити”,— зазначає депутат Київради, підкреслюючи, що це достатньо реальний бізнес, який є одним з базових видів діяльності будь-якої країни. 

“Основний вид діяльності, яким ми зараз займаємося,— це юридичний супровід всіх операцій в бізнесі, і в першу чергу операцій з нерухомістю. Фірми, що входять до числа членів Асоціації “Форум”, є найкращими в Києві з питань реалізації конфіскованого і успадкованого державою нерухомого майна. Враховуючи цей факт, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація України залучають наші структури до взаємовигідної співпраці в цій області”,— підкреслює Олександр Прогнімак.

Душа — не цяцька

На виборах у Київраду 2002 року у Олександра Прогнімака було 27 конкурентів. “Конкуренція була жорстока, а супротивники серйозні і гідні. Але обійшлося без брудних технологій: ми підписали, так би мовити, джентльменську угоду. На виборах ніхто нікого брудом не поливав. Моя команда перемогла за рахунок ентузіазму і віри в перемогу. Я йшов у депутати через особисту кризу. До того моменту я досяг певного рівня і не знав, куди йти далі. Тому вирішив піднятися на новий для себе ступінь. Намагався щось змінити на краще. Люди це відчули, і — мені повірили. У Чапаєвці один з суперників завіз в кожен будинок будівельні матеріали, а я просто побудував церкву. І Чапаєвка проголосувала за мене”,— так згадує Олександр Прогнімак свої перші вибори. 

Олександр Прогнімак скромно вважає себе ідеалістом. Хтось в це вірить, а хтось — ні. Знайомі Олександра Прогнімака відзначають його як гарного співрозмовника та товариша. Лесь Подерв’янський, наприклад, каже: “Саша Прогнімак, мій добрий знайомий — депутат і юрист. Для нього театр — хобі, і як будь-яке хобі воно є щирим”. Інші ж колеги по депутатському корпусу, переважно з опозиції, завжди підкреслюють, що пан Прогнімак вийшов з бізнесу і тепер у Київраді лобіює земельні інтереси. За словами лідера фракції БЮТ Тетяни Меліхової, 6 га землі на території заповідника “Жуків острів” було виділено ТОВ “Юнацький клуб Юнга”, який контролюється Олександром Прогнімаком. Ось такі зовсім не схожі характеристики. 

Важливий партійний квиток

Олександр Прогнімак з повагою ставиться до лідера своєї партії Віктора Януковича. “Мені він давно імпонував як господарник. І довіреною особою його  я став, тому що хотів набути певного політичного досвіду. Але те, що я побачив під час виборів, мені жахливо не сподобалося. Мистецтво політика в тому і полягає, щоб не сказати правди, але і не збрехати. А у нас же все було з точністю до навпаки: було виплеснуто стільки брехні і бруду! Відчувалася рука Заходу — настільки професійно це було зроблено. Нам інші країни написали сценарій, по якому ми, українці, перетворилися на стадо баранів”,— характеризує він останні вибори. 

Саме президентські вибори та оранжевий хаос, за словами Олександра Прогнімака вплинули на його партійну приналежність. До того часу він був безпартійним. “Якщо не вважати, звичайно, мого комуністичного минулого. Але це невеликий гріх. У Партії Регіонів я бачив силу і перспективу. Ми — партія крупного капіталу, а значить — сила”,— зазначає пан Прогнімак. Коротше кажучи — гроші до грошей, а чому ні? 

До того ж на початку року Олександр Прогнімак став начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві. Звісно, таке не могло бути без допомоги улюбленої партії. 

Але з однопартійцями не так все і добре, як здавалося. Наприклад, у кінці жовтня місяця керівник Київського міського відділення Партії регіонів Василь Горбаль заявив, що Людмила Качурова та Олександр Прогнімак будуть виключені з фракції Партії регіонів у Київраді. За його словами, до подібних кроків підштовхують останні дії цих депутатів, які всупереч позиції фракції не лише прийшли на засідання 1 жовтня, але долучилися до сумнівного голосування, ініційованого керівництвом Київради, стосовно земельних питань. “Ми розглянемо мотиви їхнього рішення: замість того, щоб контролювати хід підрахунку голосів на закріплених за ними дільницях, вони схилились в бік голосування по сумнівним земельним питанням”,— підкреслив Василь Горбаль. Таким чином, коли стоїть вибір — ідеологія партії або професійні питання, пан Прогнімак обирає останнє.

Донецький киянин

Олександр Прогнімак народився в Донецьку (тому, певно, не минув Партії регіонів), хоча вже сприймає себе як справжнього киянина (тому не слухається “старшого”). “Мені здається, що я народився тут і виріс тут. Всі, хто приїжджає сюди з регіонів, вже наступного дня вважають себе киянами. Цей феномен я спостерігаю постійно. Адже Київ особливе місто. Він знаходиться в святому місці. Чимось це місце привертало багато поколінь, які жили до нас”,— підкреслює він. 

Театрал з “Аншлагу”

Без сумніву, це людина різнобічна. Його цікавить і театр, і кіно, і живопис, і музика. Зібрав унікальну бібліотеку старовинних раритетних книг з історії, архітектури, велику колекцію картин. Працюючи на ринку нерухомості, врешті-решт важко не помітити ці супутні товари. Цього замало — Олександр Прогнімак пише п’єси. В муніципальному театрі “Київ” досі йде сатирична постановка “Фракція”. У автори записані письменник Анатолій Крим та сам депутат. Тобто муза відвідує пана Прогнімака у компанії. Сама п’єса в гротескній формі передає характер і вчинки підприємливих “слуг народу”. Воно і не дивно — фактаж просто перед очима. 

Проте сюжет і фабула творіння захопили далеко не всіх. Як сказав один з фахівців з культури (який чомусь вирішив залишитися невідомим): “Фракція” — це дуже примітивна п’єса. Жарти там на рівні “Аншлагу”, про якусь драматургію годі й говорити. Краще показати її у цирку”. 

Як відомо, київським цирком називають ще Київраду. Тому “Хрещатик” пропонує продовжити розповіді про міських депутатів, а як вони зіграють і що — побачимо. Вважаємо, що це буде цікаво. 

ДОСЬЄ “ХРЕЩАТИКА”

 

Прогнімак Олександр Володимирович, член Партії регіонів (з березня 2005), доктор філософії в галузі права (2004); начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві (з грудня 2006); депутат Київської міськради (з квітня 2006), голова постійної комісії з питань культури, інформаційної політики (з червня 2006); 1-й заступник голови Київського міського відділення Партії регіонів.
Народився 2 січня 1958 в м. Донецьк. За національністю — українець. Батько — Букшій Віталій Петрович (1942) — шахтар, пенсіонер; мати Надія Семенівна (1936) — домогосподарка; син Олександр (1985) — студент; син Олексій (1999) — учень.
Освіта: Київське суворовське училище (1973—75); Донецьке вище училище інженерних військ та військ зв’язку (1975—79); Військова академія (1986—87). Полковник запасу (2006). 
Лютий 1992 — липень 1996 — директор ТОВ “Інпрок”. Липень 1996 — жовтень 2006 — голова ради Асоціації правового та інноваційного забезпечення господарської діяльності “Асоціація Форум”. Листопад—грудень 2006 — заступник начальника відділу промисловості та розвитку інфраструктури, Шевченківська района в м. Києві держадміністрація, депутат Київської міськради (2002—2006). Голова ради Асоціації правового та інноваційного забезпечення господарської діяльності “Асоціація Форум” (юридичний супровід операцій в бізнесі, перш за все — операцій з нерухомістю. СБУ і ГНАУ залучають структури “Форуму” до рішення питань реалізації конфіскованого і успадкованого державою нерухомого майна). 
Довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича в ТВО № 214 (2004—2005). “Знак Пошани” (2003). Ордени Св. Володимира III (2003), II ст. (2004). 7 медалей. Автор сатир. комедії на 2 дії “Фракція” (2005). Володіє англійською мовою. 
При написані матеріалу використовувалась інформація з наступних джерел: офіційний інтернет-сайт Київської міської ради, незалежне аналітичне агентство “Главред”, “Подробиці.UA”, “Вісник нерухомості”, інформаційний портал ugmk.info, інформаційний портал “proUA”, журнал “Кореспондент”, газета “Вечірній Київ”, газета “Високий Вал”. 

Михайло ШКУРІН, “Хрещатик”